Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 4)


Казка - розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 4)

Валентина Левицька

 

Частина 4.

Азум прокинулася від якогось шуму, що долинав із-за дверей. Вона швидко одягла халат і вийшла з кімнати. По коридорах, наче ошпарені, бігали служниці з якимись пакунками. Вони щось збирали, запаковували, кудись щось носили і навіть не помічали принцеси, що стояла біля дверей своєї кімнати.

-         Беті, що сталося? Що за метушня? – звернулася Азум до служниці, що пробігала поруч.

-         Ой! Ваша величносте! – злякалася жінка. Вона не сподівалася побачити принцесу й так була заклопотана, що не помічала дівчинку, яка вже певний час стежила за метушнею. – Ваша величносте! Біда трапилася! Темний маг відправив величезну армію, щоб знищити наше королівство. Ваш батько наказав зібрати найнеобхідніші речі й усім жінкам та дітям відправлятися в сховище, що в горах. А чоловіки й хлопці будуть захищати наші домівки від ворога. Вибачте, принцесо, але мені час! – служниця вклонилася Азум і помчала далі, так ніби й не зупинялася.

Дівчинка ще кілька хвилин стояла, як вкопана. Шокуюча новина ніби паралізувала все тіло й розум. Азум не могла поворухнутися, а думати стало болячу. Страх залізними кігтями ухопився за її серце, від чого дівчинці перехопило подих і мимоволі потекли сльози. Так вона стояла десь хвилин п’ять, доки хтось не почав її трясти й щось запитувати. Отямившись, ніби від страшного сну, Азум подивилася в очі, що були перед нею. Віккі побачив, що вона прийшла до тями й видихнув з полегшенням:

-         Ти чого завмерла, ніби статуя? Я вже було злякався, що тебе перетворили на камінь і ти втратила дар мови. – жартома додав хлопчик.

-         Ти чого такий веселий? – здивувалася Азум. – Ти хоч знаєш, що трапилося? Війна! Королівство! Що з нами буде?

-         Все буде гаразд, не хвилюйся, я тебе захищу! – гордовито сказав Віккі випнувши груди вперед. – я йду на війну! Уявляєш, як це здорово?! – не може стримати своєї радості хлопець, — мені вже навіть меч видали і обладунки! Ходімо покажу! – він потягнув Азум за руку.

-         Ти що, збожеволів? Яка війна? Які обладунки? Ти ж ще малий для цього! В тебе немає військової підготовки! – зі сльозами на очах кричала дівчинка. – А якщо ти загинеш? Чи тебе схоплять у полон і перетворять на якесь чудовисько, як було з іншими солдатами, що ходили на розвідку і не повернулися! Ти уявляєш, що тоді буде зі мною? – і принцеса заплакала. Сльози заважали говорити, вони мов вогнем обпікали щоки дівчинки й капали на холодну підлогу. Вона не могла вимовити а ні слова.

Віккі здивовано й ошелешено дивився на цю картину, і мов зачарований, не міг поворухнутися від шоку. Але взявши себе в руки, він підійшов до Азум, обійняв її за плечі й лагідним голосом сказав:

-         Заспокойся, нічого зі мною не станеться. Захищати тебе – це мій обов’язок, і я з честю прийму бій, інакше який тоді з мене хлопець? Справжні чоловіки від проблем не тікають, вони їх вирішують! – по дорослому говорив хлопчик. – справжні чоловіки захищають своїх близьких та рідних людей. Це справа честі, Азум, зрозумій мене! Я ж не плаксиве дівчисько, щось ховатися по кутках, коли ворог грюкає у двері.

-         Та розумію я все, розумію! – знесилено вимовила принцеса. – я ж на відміну від тебе, плаксиве дівчисько, тому не дивуйся.

-         Годі тобі сирість розводити, на дворі дощі дістали, а ти ще й з середини вирішила підмочити. – пожартував Віккі.

-         От зараз як стукну тебе! – сердито замахнулася рукою принцеса.

А вже за мить діти зайшлися нестримним сміхом. В цю мить здалося, що біда, яка нависла над королівством втратила свою значимість і відійшла на другий план. Сміх дійсно мав цілющі властивості. Ще хвилина і від смутку не залишилося й сліду.

А далеко далеко, за стінами замку, під покровом ночі, крокувала чорна армія. Вона не була схожа на жодну з існуючих, тому що замість солдат в ній були величезні павуки. Грізно ступаючи по землі своїми волохатими лапами вони чорним потоком рухалися у напрямку королівства. А попереду того смертоносного потоку на великому бойовому слоні їхав сам Темний. В чорній кольчузі, з шоломом у вигляді голови змія, чаклун велично поглядав на свою армію і уявляв, як король Нокар і усі жителі королівства стоятимуть перед ним на колінах і благатимуть про помилування. Подумки Темний вже святкував перемогу і не здогадувався про загрозу усім його планам, яка прийде з нашого світу. А дев’ятирічний хлопчик спав і у снах бачив, як він літає між хмарами на великому драконі з чарівним мечем у руках, одягнений у золоті лати воїна ніндзя.

7776

далi буде…

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 1)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 2)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 3)

Оставьте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


7 − четыре =

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>