Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 3)


Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 3)

автор — Валентина Левицька

 

Частина 3

     Настала середа. Дмитрик радісно йшов додому зі школи уявляючи, як буде разом із Лєрою та Тімуром гратися у піжмурки. Квартира в тата була не величка, але в ній царював затишок і спокій. А Валя завжди готувала щось смачненьке, тим самим змушуючи всіх жителів квартири номер двадцять насолоджуватися смакотою і робити важкі вправи для підтримання ідеальної форми. Щоразу, коли починалися тренування Дмитрик важко дихаючи жалібно просив швидше їх закінчити, про те тато відповідав, що кожен нормальний хлопець повинен мати гарну фізичну форму та в будь який час з легкістю може захистити сестру чи товариша від старшокласників, які мали погану звичку зачіпати та дражнити молодших учнів.

На дворі нічого не змінилось, та ж сама сіра та похмура картина. Але Дмитрик радісно біг зі школи знаючи, що через декілька годин він вже буде в татка насолоджуватися досягненням сучасності — Інтернетом. 

Дідусь весело зустрів онука і нагодував смачнючою кашкою, яку усі дуже любили. Діма взявся за виконання домашнього завдання. Математика давалася не легко, а в книжці із Природознавства завжди були завдання на творчість, які хлопчик не дуже полюбляв.  Через кожні десять хвилин Дмитрик поглядав на годинник. «Ще трішки, зовсім трішки залишилося.» подумки промовляв він.

-         А ось і татко! — Зрадів хлопчик. – Валя, Тімур, привіт! – Діма кинувся усіх обіймати.

-         Ну що, готовий? Домашку зробив? – запитав тато.

-         Так!  Все зробив, а бабуся перевірила. – рапортував хлопчик.

Тато обійняв сина й дочку. Потім усі пили чай та розмовляли про щось своє, доросле. А коли настав час збиратися тато сказав:

-         Ніколи не здогадаєшся, що я знайшов у почтовій скриньці.

-         Рахунки за комунальні послуги? – запитала сестра.

-         Ні, зайчику, щось на багато цікавіше! – із захопленням сказав тато. – поглянь, сину.

І він простягнув Дмитрикові невеличкий аркуш паперу на якому було написано: «Відчуй себе справжнім героєм. Запишися на курси по карате  і зрозумій, що ти обраний. Настала твоя черга врятувати світ від лінощів!» — а на краю аркуша був зображений метелик золотого кольору і з «очима» на крилах. Хлопчикові він здався знайомий, але нічого не сказавши рідним, Дмитрик почав збирати свої речі, адже попереду були найкращі дні – дні з татом.

Вечір видався веселим. Діма з Лєрою і Тімуром грали в піжмурки, потім ласували фруктовим салатом ще й на додаток пограли всією родиною в «Монополію». Коли настав час лягати в ліжко хлопчик похнюпився.

-         Завтра знову в школу. Можна я не піду завтра на навчання? Я краще вдома залишуся, допоможу за Тімуром наглядати.

-         Ні, зайчику, в школу потрібно ходити і не пропускати жодного уроку, адже один пропущений урок – це одне запитання без відповіді. – тихим голосом сказала Валя. – Ніколи не знаєш,  коли тобі знадобляться знання з того чи іншого предмету, але життя не передбачуване і сповнене сюрпризів і ти маєш бути готовий до всього. Не даремно кажуть: «Знання – це сила!», адже чим більше ти знаєш і вмієш, тим легше потім буде справлятися із труднощами.

-         А коли я почну ходити на карате? – змінив тему хлопчик. – а кімоно в мене буде? А маску ви мені купите?

-         Завтра після школи ти разом з татом підеш записуватися на карате. Там скажуть розклад тренувань і яку потрібно мати форму із собою. – відповіла Валя.

-         А там буде боляче? – невпевнено запитав Дмитрик.

-         Ну, по-перше, бити там тебе ніхто не буде, вас будуть навчати ставити блоки, ви будете робити різні вправи для того, щоб набути необхідної фізичної форми. Буде важко, не приховую, але ти ж  хлопець і маєш бути сильним, відважним і сміливим, як твій тато. Правильно я кажу? – запитала дівчина у Діми.

-         Да, мабуть ти права. – задумався хлопець.

-         Почитай нам казку! Будь ласка! – попросила Лєра у Валі. – ми так швидше заснемо.

-         Гаразд. Яку ви хочете послухати? – запитала Валя.

-         Щоб цікава була і довга. – сказав Діма.

-         Давай про «Царівну жабу». – попросила Дмитрикова сестричка.

-         Гаразд. Лягайте, вкривайтеся й слухайте. – Валя взяла в руки книжку і почала читати  — В давні часи було в одного царя три сина….

65758

Коли Валя дочитала казку діти вже спали. В квартирі панувала тиша й спокій. Дівчина пішла до іншої кімнати де спав маленький Тімур і кохання усього життя – тато Діми і Лєри. Вона поцілувала в щоку сонного Валєру і прошепотіла ледве – ледве: «Солодких снів, Коханий». У відповідь почула тихеньке: « Тобі також, Зайчику.»

Ось скінчився ще один день. В квартирі панувала тиша. Тільки за вікном, наче здалеку, долинав ледве чутний шум автомобілів, що кудись їхали. Де не де коти перегукувалися своїм жалібним «Мяу». Вуличні ліхтарі, наче вартові, непорушно стояли на своїх місцях і освічували вулиці. Ніч вкрила містечко своєю чорною ковдрою рясно розшитою зірочками. Здавалося, що весь світ заснув, щоб завтра, з першими променями сонця зустріти новий день, сповнений пригод, здивувань, нових вражень і відчуттів. Але то буде завтра, а поки всі сплять і дивляться кольорові сни.

 

далi буде…

 

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 1)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 2)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 4)

Оставьте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


6 × один =

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>