Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 2)


Казка - розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 2)

автор — Валентина Левицька

 

Частина 2

     Принцеса Азум дивилася у вікно. Ззовні бушувала негода. З очей прокотилися сльози. Сумно їй було дивитися, як безжалісний вітер ламає і нищить її сад, який вона так любила. Не лишилося жодної вцілілої квітки. Пелюстками було встелене все, а дощ ніби намагався втоптати в грязюку останні іскорки краси королівського саду.

- Ненавиджу! Ненавиджу! — прокричала дівчинка.

- Ваша величносте, що трапилося? Ви погано почуваєтесь? — заметушилася прислужниця.

- Та я починаю божеволіти від цієї безкінечної бурі! Здається, ще трішки, і я перетворюся на камінь без сонячних променів й прогулянок під синім небом.-

заплакала принцеса.

- Не плачте, ваша величносте, ось побачите, вже завтра негоди вщухне і з’явиться сонце. Ми з вами обов’язково вийдемо в сад погуляти й подихати

чистим весняним повітрям.- заспокоювала Малі принцессу.

- Ти впевнена? Бо я вже не витримую .

- Так, моя люба, ось побачите, я мала рацію.

Азум витерла сльози з блакитних, мов океан, очей і вийшла з кімнати. Вона пішла до тронної зали, де проводив таємну нараду її батько — король Нокар.

Ось уже на протязі п’ятнадцяти років король правив країною Обен. Народ його любив і поважав, адже справедливішого й добрішого короля ніж Нокар не знала багатовікова історія країни. Ніхто не знав, що таке бідність чи голод. Усі жителі чарівного світу були рівні, тому в Обені завжди панував спокій і гармонія.

Король Нокар мав наймогутнішу армію серед усіх чарівних країн. Сто тисяч воїнів-ніндзя охороняли кордони королівства і слідкували за порядком на вулицях міст і селищ. Нефритові ніндзя були непереможними в бою. Швидші за блискавку, міцніші за камінь, вони стояли на варті спокою та порядку в Обені. Свою назву нефритові ніндзя отримали через колір кімоно. Одяг був нефритового кольору, звідти й назва. Усі ніндзя мали зброю. В усіх вона була однакова — мечі катани. Лише головнокомандувачі мали ту зброю, яка на їх думку, підходить їм якнайкраще.

Азум підійшла до великих дерев’яних дверей. Вони були зроблені з тисячолітнього дуба й прикрашені кованими візерунками. Здавалося, що двері зберігають в собі таємниці усіх королів, що правили Обеном . Й навіть зараз дівчинка намагалася підслухати, про що розмовляють у тронній залі, але все було марно. Двері-охоронці чудово справлялися із своїм призначенням. Азум постояла ще декілька хвилин і вирішила піти в королівську бібліотеку. Серед тисяч рідкісних та цікавих книг вона почувала себе спокійно та в безпеці. Принцеса переступила поріг бібліотеки й вдихнула повітря знань, так вона називала той запах книжок, що постійно був у бібліотеці. «Це повітря сповнене знаннями, історіями та мудрістю багатьох поколінь, що мирно спочиває на сторінках давніх книг» — так вона говорила своїй мамі, коли та завжди шукаючи доньку знаходила її серед книжкових полиць. Королева Анул була дуже вродливою та розумною жінкою. Вона дуже любила свого чоловіка і поважала його, а в маленькій принцесі Анул бачила маленького янгола, грайливого, бешкетного, розумного і дуже красивого. Королева виховувала Азум старанно, прививаючи доньці любов до науки, поваги до людей, ввічливості, щедрості та справедливості. Адже саме принцесі король мав передати трон і правління країною, коли вона досягне потрібного віку.

2323 

В бібліотеці було тихо й спокійно. Здавалося, що в цій кімнаті час зупинився, а всі ті дивовижні історії та знання мирно дрімають на сторінках книг в очікуванні свого часу.

-         Привіт Віккі. Ну що, ти дочитав ту дивовижну історію, що я тобі порадила? – запитала дівчинка до помічника бібліотекаря.

-         Так, ваша величносте! Я просто в захваті! Але шкода, що у цієї історії не має продовження. – з якимсь сумом у очах відповів хлопчик. Йому було дванадцять років і з принцесою вони знайомі майже з дитинства.

-         Вище ніс – качконіс – пожартувала Азум, — я для тебе знайшла нову історію, і вона в двічі більша ніж попередня. Складається з трьох книг! – із захопленням вона сповістила радісну звістку другові. – я скажу тобі назву, але спочатку відгадай загадку – засміялася Азум.

-         Що? Знову? Сподіваюся цього разу вона буде змістовною. – похнюпився хлопчик.

-         Скільки слонів поміститься у холодильнику? – засміялася дівчинка.

-         О ні! Знову безглузді жарти! Принцесо, ви знущаєтесь з мене? – образився Віккі.

-         Та жартую, жартую, заспокойся. Ось послухай. «Його ждуть всі понад усе, він світло в Обен принесе. Від Темного він нас врятує, свободу й спокій подарує». – заворожено промовила принцеса. – ну що, здаєшся чи відгадаєш?

-         Відповідь на цю загадку знають усі в країні. Це Обраний, що переможе Темного Майстра  й назавжди позбавить Обен від зла. – відповів хлопчик.

-         Послухай, Віккі, як ти вважаєш, він справді існує?

-         Хто? Обраний?

-         Так, саме він. По – твоєму він дійсно такий могутній і відважний, як розповідають? Адже, Темного перемогти досі нікому не вдалося. – із сумнівом  сказав Віккі.

-         Існує! Я в нього вірю! Всі в нього вірять і сподіваються на порятунок.

-         Можливо ти маєш рацію.

4546

На мить повисла тиша і кожен із дітей замислився над чимось. Але вже за мить хлопчик струснув головою, ніби проганяючи думки і запитав:

-         Так що за історія?

-         Яка ще історія? -  здивувалася Азум.

-         Яку ти хотіла мені порадити прочитати, що забула? Як називається книга? – запитав Віккі.

-         Ааа! Ти про це. Називається «Хроніки Нарнії». Вона дуже цікава, романтична і пригодницька водночас. – замріяно сказала дівчинка.

-         Я ніколи не чув про таку оповідь. Хто її автор?- здивувався хлопчик.

-         Вона зі світу людей. На день народження мені її подарував Сенсей. Адже він часто там буває.

-         Нічого собі! – захоплено вигукнув Віккі. – коли я зможу її почитати? Вона тут? На якій полиці?

-         Тихше! Не поспішай.  Книги у мене в кімнаті, я дам розпорядження і їх тобі принесуть.

-         Дякую тобі, Азум? Ти справжній друг.

-         І ти для мене найкращий друг, Ікку. – сказала принцеса. Хлопчик їй подобався і іноді вона зверталася до нього люб’язно називаючи Ікк. Хлопчика це не бентежило і навіть подобалося, тому він звик до такої інтерпретації свого імені.

Діти поспілкувалися ще кілька хвилин і розбіглися кожен у своїх справах. Віккі прибирав у бібліотеці, а Азум повернулася в кімнату і знову сіла на підвіконня в очікуванні сонечка.

 

далi буде…

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 1)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 3)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 4)

Оставьте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


− семь = 1

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>