Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 1)


Казка - розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 1) - автор: Валентина Левицька

автор — Валентина Левицька

 Вступ

      В одному невеликому містечку на сході країни жив хлопчик Дмитрик. Він навчався в школі у 3-му класі. Навчання йому подобалося. Хлопчик старанно виконував домашні завдання, добре відповідав на уроках і завжди отримував хороші оцінки. В класі Діма був найвеселішим хлопчиком. Він гарно спілкувався з однокласниками, ніколи нікого не ображав і завжди допомагав кожному хто його попросить. Веселий, щирий, жвавий, він подобався усім дівчаткам в класі і його поважали вчителі.

Вдома Дмитрик був справжнім бешкетником. Він постійно стрибав, бігав, грався, через що іноді отримував наганяйчика від бабусі чи дідуся. Але найбільше йому подобалося дратувати свою старшу сестру. Він любив її і поважав, але йому дуже подобалося діставати чи передражнювати дівчинку. Але найбільше задоволення Діма отримував від гри своїми улюбленими іграшковими ніндзя. Він колекціонував їх, дивився мультфільми з їх участю, знав кожного героя поіменно і мріяв зібрати велетенську колекцію іграшкового світу ніндзя.

Дмитрик вважав себе звичайним хлопчиком, таким як усі інші діти його віку, але він навіть не уявляв як сильно помилявся, адже саме йому було напророчено врятувати чарівну країну і стати героєм-визволителем. Але я забігаю на перед, тому почну спочатку, як і повинно бути.

 

Частина 1

Це був звичайний весняний ранок. На дворі було похмуро, небо важкою сірою ковдрою повисло над землею. Хоч і була вже майже середина весни, але тепло й досі не приходило. Складалося враження, що сонечко не прокинулося від зимової сплячки і весь світ із сумом на серці поринув у сіру дрімоту в очікуванні тепла.

Діма прокинувся, ліниво потягнувся на ліжку і подивився у вікно.

-         Знову дощ іде. Набридло! Хочу сонечка й тепла! – застогнав хлопчик.

-         Годі скиглити, вставай, бо спізнишся в школу. – сердито промовила сестра Валерія. Вона була старша за Діму на два роки, але поводила іноді себе так, ніби різниця у віці десь вісім чи десять років.

-         А тобі яке діло? Хочу буду скиглити, захочу не буду! Чого командуєш? — огризнувся хлопчик. Він дуже любив свою сестру і поважав, але чомусь вони завжди сварилися. Як сказав Дімі його однокласник: «Це синдром брата і сестри. Всі люблять один одного, але без сварок не можуть жити.»

Мабуть, він таки мав рацію. Тому що як би Дмитрик не старався, але не сваритися із сестрою в нього не виходило.

Тому він встав з ліжка, одягнув домашні штанці та поплентався у ванну кімнату. Хлопчик чистив зуби і подумки рахував скільки днів залишилося до середи, коли приїде по них із сестрою тато і забере до себе. Діма з Лєрою жили у бабусі с дідусем. Але щосереди приїздив тато і забирав дітей. В нього вони знаходилися аж до неділі, що дуже тішило хлопчика, адже більшу частину часу він проводив в тата вдома де був інтернет, безлімітний запас солодощів і ігри з татусем.

До середи залишався один день. Діма важко видихнув, вмився і пішов на кухню. На столі вже стояв смачнючий сніданок, а ласкаві і ніжні посмішки бабусі й дідуся вмить розвіяли сум.

-         Доброго ранку, зайчику. – привіталася бабуся і поцілувала хлопчика.

-         Ну що, готовий до бою з книгами й завданнями на шкільному полігоні? – пожартував дідусь. Він був військовим і вже знаходився на пенсії, тому маючи багато вільного часу дідусь допомагав бабусі по господарству.

-         А можна я сьогодні в школу не піду? – сумними оченятами подивився Дмитрик на бабусю з дідусем – набридло, я втомився. Дістала мене вже ця школа. Я краще вдома залишуся й допоможу дідусеві.

-         Діма, ми з тобою вже багато разів говорили на цю тему. – промовила бабуся. – потрібно старанно навчатися, щоб в житті досягнути бажаного успіху і стати видатною людиною. Просто так нічого не дається в цьому світі. Якщо людина старанно навчається, працює, поважає інших, то вона досягає своєї мети і стає успішною.

-         Не хочу бути успішним, хочу спааатииии. – сумно протягнув хлопчик.

-         Попереду вихідні, тоді й поспиш досхочу, а зараз доїдай і швиденько збирайся, а то запізнишся на урок.

-         Добре, добре! Вже біжу.

Весняний ранок зустрів маленьким дощем, а холодний вітер щосили вдарив у обличчя обпікаючи щоки й ніс крижаним повітрям. Діти йшли тихо, не розмовляючи. Здавалося, що похмурий ранок висмоктує увесь гарний настрій залишаючи в середині відчуття втоми й образу на сонце, яке зовсім не поспішало зігріти цей одноманітно блідий світ.

На шкільних сходах Діма зустрів однокласниць Улю і Полю. Дівчатка були близнючками і завжди ходили разом. Їм подобалося спілкуватися з хлопчиком, адже він веселив їх і був добрим та компанійським. Вони ще з першого дня знайомства потоваришували.

-         Ну як настрій? Математику зробив? — Защебетала Поля.

-         А мені сьогодні школа наснилася. – незадоволено сказала Уля.

-         А я взагалі не хотів у школу йти. От якби її закрили на карантин чи на ремонт аж до літа, було б чудово. – замріявся Діма.

-         Ага, таке тільки в мультиках буває. – сказала Поля.

-         І який дурень вигадав цю школу? – сердито пробуркотіла Уля.

-         А ви чули новий анекдот? – вигукнула Полінка.

-         Ні. Давай, валяй! – зацікавлено сказав хлопчик.

-         «Хлопчик гірко плаче і каже своєму батькові: — Я більше ніколи в житті не буду з тобою кататися на санках. — Вези, давай, вези!»

Діти зайшлися сміхом. Коли регіт трішки вщух Діма вигукнув:

-         Хто останній забіжить в клас, той черепаха!

-         Ні! Хто останній – той слимак! – вигукнула Ульянка.

І діти стрімголов помчали сходами. До дзвоника залишалося ще десять хвилин і в коридорах школи було багато народу. Хтось поспішав, хтось розмовляв чи обговорював домашнє завдання, одним словом, ще один звичайний шкільний ранок.

1212 

Ось дзвінок сповістив про початок уроку і в мить в школі повисла тиша. Діма з однокласниками записували нове завдання, уважно слухаючи вчителя. За вікном починався дощ. Перші краплини впали на вікно привернувши увагу Дмитрика і на мить йому здалося, що він побачив метелика, та не звичайного, а з вогняними крилами і візерунком у вигляді двох очей, що довилися прямо на хлопчика. Діма здригнувся, закрив і відкрив очі але метелика вже не було. «Мабуть привиділося. – подумав він. – треба зав’язувати з іграми на телефоні, бо з глузду з’їду.» – вирішив хлопчик і продовжив записувати завдання в зошит.

А тим часом метелик із вогняними крилами сів на руку дивного чоловіка. Обличчя його було сховане під великим капюшоном сірого плаща, що звисав до землі й ховав могутнє тіло старого воїна від по сторонніх очей.

-         Ну що, друже, промовив він до метелика. – ми його знайшли. Тепер у нас з’явився шанс врятувати наш світ. Доля країни ніндзя в руках дев’ятирічного хлопчика. Сподіваюся він нас не підведе, інакше боюсь навіть уявити, який жах нас чекає.

-         Він упорається. – промовив метелик. – але Ви, сенсею, маєте його навчити мистецтву магічного карате. В ньому повинен прокинутися дух воїна, тільки тоді хлопчик зможе перемогти Темного Майстра. – сказала істота й сіла чоловікові на груди, перетворившись на золотий значок у формі метелика з синіми очима на крилах.

-         Не хвилюйся, Флаю, я навчу хлопця і ми врятуємо Обен від знищення.

Ніхто з перехожих навіть не помітив, як в одну мить чоловік у сірому плащі розчинився у повітрі й зник. Лише сліди на землі свідчили про його присутність, але дощ підсилився і вже за кілька хвилин зникли й сліди. Люди заметушилися, вітер сердито шмагав парасольки перехожих, дерева стогнали під поривами й силою негоди. Дощ лив так сильно, ніби намагався втопити весь світ. На дворі почалася буря. А в затишній кімнаті сидів хлопчик і щось писав. Він, як і інші діти погляду вав на годинник в очікуванні перерви й навіть не здогадувався про те, що скоро його життя кардинально зміниться. Але поки що він просто хлопчик, який ходить до школи й кожного понеділка мріє про середу, коли він побачить тата.

.

далi буде…

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 2)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 3)

Казка — розмальовка «Дмитрик у чарівній країні» (частина 4)

Оставьте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


6 + = семь

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>